Весенняя прогулка, или не поехать ли нам на юг?

mmexport1461440108137

Часть 2.

Дорога к Небесным вратам, или в Путь, за мечтой.

武当山 Голубые горы Удана

День 1

Итак, немного о колоритной дороге длинною в 13 часов по бескрайним просторам Китая замолвлю несколько слов. Все складывалось даже очень хорошо, пока мы не пришли к нашему вагону и поняли, что таких как мы «无座» немного больше чем тех, у кого есть места. А теперь просто представьте себе городской транспорт в час пик, где все куда то опаздывают, и ловят последний шанс попасть в этот трамвай или троллейбус. Так вот, там еще очень свободно, по сравнению с поездом в который мы попали. Сначала нас просто внесло с толпой в вагон и зависло где то между тамборами.

Сделаю маленькое отступление. Перебывая в Китае, Вы фактически учитесь как учиться. Учиться не только по книгам, а учиться приспосабливаться, учиться впитывать в себя все с чем соприкасаешься. Так, даже в процессе изучения языка, я рекомендую всем нашим ученикам, просто смотреть побольше китайского видео и копировать говор, мимику, жесты. Это дает возможность погрузиться в этот процесс, а не оставаться сбоку наблюдателем. Именно участие в этом процессе много раз помогало нам в наших путешествиях.

Постояв около получаса, мы поняли, что надо действовать, ибо путь предстоит долгий, а в ногах правды нет. На следующей остановке мы все таки пробились поближе к более укромному месту возле окна и удобненько устроились прямо на полу, подстелив корематы. Картина была довольно необычная и живописная: две иностранки путешествуют в тамборе на полу. Но, хочу сказать, этот полученный опыт, и есть понимание как живет, путешествует и общается простой народ в этой великой стране. После плотного обеда, с включением булочек и сладостей, настроение гораздо улучшилось. Вскоре мы познакомились с семьей которая ехала таким образом аж в Чендоу! Старенькая женщина, мама семьи, как императрица восседала на столике возле раковины, рядом ютился муж и сыновья. Один из сыновей сел таким образом, чтобы не пропускать других пасажиров, поэтому у нас получилась личная миникомната. Где то через 7 часов людей становилось все меньше и меньше, и вскоре мы смогли пересеть на нормальные сидения, где и проспали несколько часов.
И вот, долгожданная конечная станция! Выйдя на перрон как же было чудесно вдохнуть свежий горный воздух!

По прибытию, уже вечерело, поэтому не теряя времени мы отправились на поиск ночлега. Нашли довольно быстро. И тут же отправились на поиски еды. Станция Удан очень интересный спокойный маленький городок, тут все приветливы и, как оказалось, любят танцевать))

С нами охотно общались продавцы в магазинах, да и просто прохожие.

Накупив всяких вкусняшек и нагулявшись вдовольпо городку, мы пошли на отдых что бы собраться с илами для дальнейших открытий этого прекрастного места.

Путешественники: Васильева Светлана, Ольга Верди
Автор статьи: Васильева Светлана
IMG_20160424_045646
mmexport1461440060281
IMG_20160425_120414
mmexport1461591039106
IMG_20160425_120359
IMG_20160425_120601

Подорож до Карпат

на вершині

Наші пригоди почалися ще в Вінниці. Це була подорож по світу фантазії в пошуках цікавих ідей сюрпризу на честь дня народження Паші – нашого друга по вивченню китайської мови і члена нашої міні-експедиції в гори. Для всіх подорожуючих це була вельми приємна і весела справа, адже, погодьтесь, завжди радісно дарувати комусь подарунки, та ще й зроблені своїми руками. А на Пашу чекало ось що: яскравий плакат з побажаннями і маленька несподіванка на вокзалі. Цей хлопець дуже любить запізнюватись і потім наздоганяти потяг, але цього разу він зламав систему. Тому ми вирішили трохи розіграти Пашу і наїхати з докорами, нібито він знову прийшов невчасно. Насолодившись збентеженням іменинника, вся група дружно вигукнула: «祝你生日快乐!!!», що означає: «З днем народження!!!», заспівала пісню, подарувала подарунки, серед яких були Пашині особисті візитівки. Не обійшлось і без торта зі свічками. Хоча наш іменинник і був весь у вершках (ну як же без цього…), позитивним емоціям не було меж.
Їхали ми потягом і для когось із нас це була перша поїздка в плацкарті (особисто для мене). Це було не останнє відкриття, яке я зробила за цю подорож. Першим пунктом нашої екскурсії було Яремче. Ми там, власне, жили два дні в чудовому будинку. Спершу всі вирішили познайомитись з містом. Під час прогулянки ми натрапили на водоспади. Не дарма кажуть, що на воду можна дивитись вічно. Дійсно, їх краса просто зачаровувала. Настрій трохи зіпсувало двогодинне очікування традиційних страв Карпат, баноша і бограча, в ресторані. Враховуючи те, що й на смак наш обід був не дуже добрим, було одноголосно прийнято рішення вечерю готувати самим. Наша група розділилась на дві команди: по 5 і 6 чоловік. Перша команда готувала вечерю першого дня, а друга – другого. Це було дуже весело і смачно.
Найбільш захоплюючим, на мою думку, був другий день. Ми довго дискутували куди ж нам піти і врешті-решт вирішили: ми підкоримо Говерлу (2061м). Дехто з нас вже був там, але для більшості, як і для мене, це мало стати великим відкриттям. Ніхто й не думав, що підйом на найвищу гору України буде легкою прогулянкою, але, що буде так важко, я не очікувала. До того, як провідник пояснив правила підйому і навіть видав нам рацію, як замикаючим членам групи, мені й на гадку не спадало, що все так серйозно. Спочатку, ми йшли по лісі, і там було чарівно. Хотілось зупинитись і милуватись цією природою. Маршрут наш був найтяжчим, але це того варто. Коли ми робили зупинки і підіймали погляд, то просто перехоплювало подих. Краса Карпат – надзвичайна. Це не передати словами. Тільки глянеш – і сили знову наповнюють тебе. Проте з кожним кроком ставало все тяжче рухатись і дихати. Починало боліти все тіло, хотілось пити і їсти. Роблячи черговий привал, ми дивились вгору, а Говерла була все ще так далеко. Але ми крок за кроком рухались до своєї мрії. Коли залишалось зовсім трохи, наче відкрилось друге дихання. Завдяки нашим старанням і бойовому духу, ми зрештою підкорили найвищу гору України. Я дивилась вниз і розуміла: ось воно – щастя. Ми всі доклали величезних зусиль і, я впевнена, запам’ятаємо це на все життя. Спускатись вже було легше, проте потрібно було пильнувати, щоб не впасти, адже наш шлях був весь кам’янистий і складний. Прийшли всі стомлені, але задоволені. Після вечері, коли вся група трошки відпочила й набралась сил, ми пішли гуляти й обмінюватись враженнями. А закінчився другий день грою в «Мафію».
Наш третій день почався з маленької плутанини на вокзалі з приводу квитків. Проте потім все вирішилось і ми поїхали автобусом в Івано-Франківськ, щоб подивитись місто й сісти на потяг додому. По приїзду наша команда відразу пішла на пошуки місця, де можна було б попоїсти. Вибір впав на піратське кафе і цей обід мені сподобався набагато більше. Сівши на потяг, ми грали в різні ігри і згадували найяскравіші події подорожі. Було сумно повертатись, адже наша поїздка була неперевершеною.
Мені бракує слів, щоб описати всі ті позитивні емоції, які мені принесли ці три дні. Але якщо спитати, що ж мені сподобалось найбільше, то я з впевненістю відповім – наша дружня атмосфера й час, проведений разом.

автор статті: Костенецька Вікторія
Вінницьке відділення ВАТКК

день народження

водопад

гори

в кафе

дон

на склоні

гори2

на відпочинку

під фонтаном

перемога